Київська Патріархія - Отинійський деканат УАПЦ

 

Хто такий "Святий Валентин"?




Важливу роль у житті християнина відіграють християнські свята. Вони стали невід’ємною частиною нашого релігійного життя. Церковний літургійний Устав так складений, що він провадить нас від свята до свята впродовж цілого року. Святкуючи їх, ми кожного разу наново переживаємо і згадуємо дуже важливі події і таїнства з життя нашого Спасителя Ісуса Христа та Його Пресвятої Матері. Також, крім празників у честь Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці вшановуємо пам’ять святих Божих Угодників. Кожний день є присвячений одному або й декільком Святим. Святі Отці мудро склали й впорядкували коло церковного року. Центральне місце тут займає Божественний Спаситель, а після Христа стоїть Пресвята Богородиця, бо Вона в справі відкуплення людського роду займає перше місце після Христа. А довкола особи Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері стоять Божі Ангели і святі Божі Угодники – Пророки, Апостоли, Святителі, Преподобні, Мученики, Ісповідники і всі Праведники. Своїм життям Святі виразно свідчать, що вони тому й стали святими, що йшли за прикладом Ісуса Христа й Матері Божої та жили за наукою Святого Євангелія.

Ми шануємо й урочисто святкуємо свята Господні, Богородичні і Святих. Ходимо в ті дні до Церкви, щоб взятии участь у Святій Літургії і послухати Боже слово. Також в ті дні ми більше молимось вдома, читаємо духовну літературу, тому що так наказує Божа Заповідь: «день сьомий – Господу Богу твоєму!» Також в нас ще є багато гарних народних звичаїв і традицій, пов’язаних з релігійними святами, які ще більше підкреслюють і прикрашають значимість праздника. Це, наприклад, – колядки, вертепи, святкові віншування й побажання в час Різдвяних свят. Напередодні Великодних свят в нас є давня гарна традиція малювати писанки, й інші звичаї.

На жаль, крім гарних християнських звичаїв і традицій в нас водяться ще й такі звичаї, які абсолютно не є християнськими, а відверто антихристиянськими.

В останні роки щоразу сміливіше завойовує популярність у нас нове «свято» – день святого Валентина, пропаговане Заходом як «день закоханих». По-перше: чи святого Валентина, чи святого мученика Уалентія (Валентія)? Пам’ять про нього по церковному календарі нашої Церкви 16 лютого (старий стиль), а 1 березня (новий стиль). Він був дияконом і загинув мученичою смертю за Христа в похилому віці при імператорі Діоклетіані (308 – 309р.р.) в Кесарії Палестинській. В календарі Римо-Католицької Церкви під днем 14 лютого згадується святий Валентин Римлянин. Є два священомученики з таким іменем: пресвітер Валентин Римлянин ( день пам’яті 19 липня), який прийняв смерть за Христа близько 270р., і єпископ Валентин Інтерамський (Італія), який постраждав приблизно в цей же час. Але кого з них «святкують» 14 лютого – невідомо. Про обидвох дійшли вістки до нас як про людей праведного, святого і чесного життя. В життєписах нашої Східної Церкви 22 березня між сорока мучениками в озері Севастійськім згадується також мученик Уалент (Валент), але не Валентин. Проте всі сорок мучеників були воїнами, які постраждали за Христа вже при кінці кривавого переслідування християн. Отже і він і інші Святі з подібним чи таким самим іменем до байок про благословення недозволених подружь і покровительства «закоханих» не мають жодного відношення. Виявляється, тут відбувається те саме, що з «празником Хеллоувін», коли головну сатанинську урочистість намагаються прикрити «днем всіх Святих». У випадку «дня святого Валентина» хочуть узаконити поганський Греко-римський празник поганського розпусного бога Пана, який погани візначали зазвичай 15 лютого. В 496 році Папа Римський заборонив подібні «святкування», які супроводжувалися розпусними ігрищами. Бачимо, що «день закоханих» ніколи не мав церковного статусу не тільки в Східній, але навіть і в Західній Церкві. Тим більше, навіть якби це «свято» було законним і церковним у Латинській Церкві, то ми, оскільки все наше церковне життя відбувається за юліанським календарем, що називаємо в нас новим стилем, не мали б права 14 лютого його святкувати, оскільки в нас цього дня є передсвято Стрітення Господнього і вже після обіду під вечір ми – християни, в тому числі і молодь, зобов’язані брати участь в церковному Богослужінні, яке називається «Всенічне бдіння». Отже немає тут місця для святкування «закоханих».

Тепер про закоханість. Чи дозволена вона в християн? Святий Апостол Павло так характеризує любов(І Кор. 13, 4–8): «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині, усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається , все терпить! Любов ніколи не минає!» Любов поділяється на два основні види, любов «агапе» і любов «ерос». Християнську чесноту любові «агапе» ми всі забов’язані з Божою допомогою собі придбати і нею жити між рідними, близькими, знайомими, навіть з ворогами і незнайомими. Це буде виконання Божої заповіді: люби ближнього свого як себе самого. Це стосується всіх людей, навіть ворогів.

Другий вид любові, «ерос», в християн дозволена тільки між законними чоловіком і жінкою після церковного чину Вінчання, бо тільки тоді законне подружжя входить в свої права і обов’язки. Молоді християни протилежної статі любовні почуття, які охоплюють їхні серця, повинні контролювати розумом, просвіченим християнською вірою, і не давати цим почуттям переходити в фазу «еросу». Тому закохуватися молодим неодруженим людям допускається лише з думкою про майбутнє подружжя і готовність до нього, і ні в якому разі не допускатися статевих стосунків до Вінчання. Закохуватися просто так, для забави, – грішно і недопустимо. Так, як розуміють «закоханість» тепер, тобто вседозволеність у взаємних стосунках між молодими людьми протилежної статі, являється тяжким гріхом, або небезпекою тяжкого гріха. Тяжкість цього гріха посилюється ще й тією обставиною, що з наміром заспокоїти совість експлуатують котрогось із святих Валентинів чи Валентіїв. Покровителями такого «кохання» завжди бувають тільки злі, нечисті духи – демони. Недаремно в поганській міфології цих злих духів зображають, як вони направляють в людські серця стріли еросу. А називати святих Божих Угодників покровителями закоханості – страшне блюзнірство і святотатство. Святі, як би вони не називалися, в які б часи вони не жили, завжди твердо обстоювали святу християнську чистоту і у великій пошані мали дівство заради Христа. Насправді «день закоханих» – це день інтенсивної розбещеності, влаштовування публічних змагань на найдовший поцілунок і інших непристойностей, а навіть втягування до цієї мерзоти малих дітей у школах і садочках. Якщо ви дійсно закохані і хочете щастя для себе і для свого вибраного, відшукайте життєпис цього Святого, ім’я якого він чи вона носить, і уважно прочитайте його, потім помоліться щиро до нього, щоб він заступився за вас перед Отцем Небесним і був вашим покровителем у майбутньому спільному подружньому житті.



Создан 13 фев 2013



 
cerkva.if.ua