Київська Патріархія - Отинійський деканат УАПЦ

неділя 37-а по п"ятидесятниці(про Закхея)




„Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чим когось покривдив, поверну вчетверо”. Євангеліє на цей день подає нам розповідь про справді дивовижне покаяння і навернення старшини митарів – Закхея.

Щоб зрозуміти, що найнезвичайніше у цьому наверненні, потрібно прийняти до уваги, що митарі, тобто збирачі податків тогочасної Юдеї, користувались практично необмеженими правами і були ніким не контрольовані у збиранні мита. Тож, нічого дивного немає в тому, що ці люди, які в більшості своїй „ні Бога не боялися ні людей не соромилися”, зловживаючи своєю владою, наживали великі багатства. І яким було ставлення жидів до митарів бачимо хоча б з того, що, коли Ісус ввійшов у дім Закхея „всі… заходилися нарікати та й казали: „До чоловіка грішника зайшов у гостину” (Лк. 19:7). А фарисей з Христової притчі навіть казав: „Дякую Тобі, Боже, що я не такий, як той митар”.

Але не завжди люди є такими, якими ми їх бачимо назовні. І свідченням цьому є і митар, що наповнений острахом Господнім стояв в куточку храму, не сміючи й очей піднести вгору, та тільки повторював: „Боже, змилуйся наді мною грішним!” Доказом цьому є і митар Закхей, що, наживши на ошуканстві ціле багатство, так і не знайшов бажаного щастя. Він усвідомлював свою нікчемність і ницість: з одного боку, його не любили свої ж співвітчизники за здирництво та прислужництво римським окупантам, а з іншого, він відчував постійну зневагу римлян, що ставилися до нього, як до жидовина, людини другого сорту.

І відчуваючи цю довколишню порожнечу, він шукає для своєї душі чогось незвичайного, прагне Бога. Але не того, про якого навчали у синагогах, але якогось вищого духовнішого єства і знаходить Його. Вже третій рік лунають по Ізраїлі слова про незвичайного Учителя, пророка з Галилеї. Закхею ще не доводилося бачити Його, але Його подиву гідну науку, Його слова передавали з уст в уста. Він чув їх, але прийняти те незвичайне вчення, яке захоплювало і одночасно лякало, означало відмовитись від життя, яке він вів.

А все своє життя Закхей дбав лише про одне: маєток, гроші. Вірив, що тільки вони запорука всього найкращого в житті; золото стало для нього богом. Не хоче Закхей прийняти Христову науку, не хоче вірити в ті слова та й не вірив би, але чуда, які чинить Ісус на доказ своїх слів чим раз більше переконують Закхея у хибності його життєвого шляху. І край його сумнівам поклало останнє чудо, коли Ісус Назарянин відкрив очі сліпому у їхньому місті.

Те, що зробив тоді цей митар, є найкращим свідченням того, що Господь уже торкнувся його серця. Він, високий у Єрихоні урядовець, біжить дорогою, якою має пройти Ісус, вилізає на дерево в надії хоча б побачити людину-легенду. Його вчинком напевно керувало, навіть ще ним самим не усвідомлене, бажання змінитися, покаятися. Це був направду внутрішній духовний под­виг Закхея. Бо людині його становища поводитись подібно хлопчиськові було досить нелегко. І саме це, ймовірно, якраз і знав Господь Ісус Христос, відчуваючи розкаяння Закхея. Й Господь ще більше показує йому своє милосердя і доброту, хоч знає, що Його осудять, скажуть: „До чоловіка грішника зайшов у гостину”. Ісус виконує свою місію „шукати і спасати те, що загинуло”, тож каже до нього: „Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути у твоїм домі”. Почуття радості, щастя наповнило Закхея і на тому піднесенні він каже: „Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимось когось і покривдив, поверну вчетверо”. Ось цей його вчинок і став вершиною його покаяння і добровільно вибраною ним покутою за власні гріхи.

Без сумніву, ця подія зробила певне враження на жителів Єрихону, вона ж має велике значення і для нас самих. Вона наглядно демонструє, що навернення ніколи не може бути запізнілим, що Господь завжди готовий прийти до нашого дому, наповнити його своєю любов’ю і добротою. Нам лише потрібно самим побігти тією дорогою, якою простує Ісус Христос, вилізти на дерево, і вже звідти спостерігати за Ним. А Він підійде і скаже: „Грішнику, злізай з дерева, я хочу загостити у твоєму серці”. І зустріти Христа ми можемо всюди, він наближається до нашого села, до нашої хати. Стежка, якою він прямує, веде якраз до нашого серця, потрібно лише хотіти зустрітися з Ним. Закхей відчув: ось Той, про Кого так багато дивовижного розповідають, Той, Хто повернув зір сліпому, ось Він іде головною вулицею. Закхей побачив численний натовп, обігнав його і вже попереду зустрічав чудотворця.

Щоб усвідомити, який є той наш шлях, якою дорогою маємо йти, щоби догнати Сина Божого, треба розуміти чим керуємось ми у виборі нашої дороги. Чи для нас головне пошук правди, боротьба за справедливість, щира добра воля, чи якісь власні корисні міркування. Бо усвідомлюємо ми це, чи ні, але пошук правди, не тільки нашої, але правди однієї для всіх людей, і є пошуком Бога.

о. Василь Ткачук



Создан 14 фев 2013



cerkva.if.ua