Київська Патріархія - Отинійський деканат УАПЦ

Слово в неділю прощену




Усіх вас сердечно вітаю і поздоровляю з недільним днем, c днем особливим. Це остання неділя перед Великим постом — Прощена неділя, коли Церква згадує подію, що трапилася на самому початку людської історії — вигнання перших людей з раю. Що означала та подія, яку ми можемо собі уявити видимим чином — через розповідь Біблії, ілюстрації художників, але, звичайно, не можемо уявити реально? Слово Боже донесло до нас велику істину про те, що людина була відкинута Богом у відповідь на свідоме й розумне неприйняття людиною Божого закону життя. Це й становить суть того образу, який Біблія дає нам в оповіданні про вигнання перших людей з раю.

 Людина не захотіла виконувати Божого закону, Божої заповіді, і Бог надає їй повну можливість жити за своїм розумінням. Вигнання з раю — це і є припинення Божої благодаті. Людина отримує повну автономію від Бога. Ніяких особливих Божественних сил не виливається відтепер на людину, вона сама стає господарем своєї власної долі. Він знаходить свободу не від гріха, а свободу від Бога. І ми знаємо, що потім сталося. Велике значення Біблії — в тому, що вона малює картини минулого, пов'язуючи їх єдиним причинно-наслідковим зв'язком, і допомагає зрозуміти, чому людина, що згрішила, що є віддаленою від Бога, пройшла через незліченні страждання, через руйнування своєї власної особистості, через руйнування морального порядку в усьому людському роді.

 Через багато сотень, а, може, навіть тисяч років, бо біблійна хронологія є умовною, рід людський досяг у цьому автономному, вільному від Бога бутті такого стану, що його моральна суть, його суспільна поведінка стали несумісними з самим життям. Гріх привів людей і всю людську цивілізацію до колапсу, до кінця світу. Уже неможливо було жити далі, бо гріх завжди несе за собою смерть; і загроза самознищення людської цивілізації була настільки великою, що Бог вторгається в цю людську історію, зводить на рід людський всесвітній потоп, і вода потопу припиняє людське беззаконня.

 Ми знаємо, що і після потопу люди, від відхилені від Божої благодаті, від спілкування з Богом, не могли втриматися від гріха. Протягом наступних тисячоліть знову накопичувався гріх, знову погрожуючи самому буттю людського роду, але в той момент, коли люди, можливо, жили так само, як ті, хто загинув у водах всесвітнього потопу, Господь не скидає на землю кару свою, але дає Сина свого Єдинородного, Який стає людиною, Який живе за законом Божим, у Своїй особистості відтворюючи те, що було втрачено Адамом, Який заради вірності Богу Отцю йде на страждання і смерть, на наклеп і паплюження, Своєю пречистою і безгрішною Кров'ю спокутуючи гріхи людського роду.

 Так відновлюється через Спасителя той самий зв'язок, що був зруйнований Адамом. Бог знову виливає Свою благодать на людей — на тих, хто не бажає піти з раю. Це не означає, що ті, хто живе у спілкуванні з Богом — люди безгрішні, святі, непорочні. Але це означає, що навіть на людей грішних і слабких, але бажаючих жити за законом Божим, тих, хто сповідує свій гріх, виливається Божественна благодать.

 І ми знаємо, що в історії людства були такі періоди, коли прагнення жити за Божою правдою охоплювало величезну кількість людей, цілі держави. Жодна держава ніколи не була здатною здійснити повною мірою Божу правду, але благочестиві царі, усвідомлюючи це, прагнули, щоб і суспільне буття, і прийняті закони сприяли не тільки матеріальному облаштуванню життя, а й духовному зростанню людей.

 Але в якийсь момент історії (дехто каже, що це відбулося приблизно 500 років тому, а можливо, й раніше) у свідомості людей все більше й більше стала розвиватися ідея автономності від Бога — тієї самої автономності, якої так радикально досягли перші люди, вигнані з раю. Ідея повної автономності та повної свободи від Бога стала поступово входити у світогляд, у філософію, у політичну філософію, у законодавство. Це призвело до того, що держави зняли з себе будь-яку турботу про духовне життя людей, і ми знаємо, до чого призвів цей суспільний розвиток — до революцій, до воєн, до потьмарення розумів.

 

 Ось і сьогодні багато наших людей, незважаючи на страшні історичні приклади згубності автономного існування поза Богом, прагнуть знову нав'язати цю автономію, наполягаючи на тому, що згідно з цим безбожним світопорядком має жити весь рід людський, — ніби не було вселенського, всесвітнього потопу, ніби не було пришестя у світ Спасителя. Але ми, навчені словом Божим, повинні пам'ятати, що будь-яка автономія людини від Бога, будь-яке поставлення людини у центр світобуття, будь-яка спроба людини самій собі засвоїти право визначати, що є добро, а що зло, призводять до незліченних і страшних потрясінь для всього людського роду. І виникає питання: а що ж ті люди, які сьогодні проповідують це право, більш того, необхідність жити поза Богом? Невже ніколи не відкривали Біблію, невже не знають історії? Знають, відкривали, але повторюють те, що зробив Адам, піддаючись диявольській спокусі й звабі.

 Сьогодні ми вступаємо у Великий піст і невипадково згадуємо у цей день вигнання перших людей з раю. Великий піст повинен навчити нас того, що будь-яка наша автономія від Бога, будь-яка втрата релігійного почуття, будь-яка втрата того, що є молитва й покаяння, означають духовну загибель людини. І Великий піст дарується нам, щоб, напружуючи свою волю і свій розум, ми могли зміцнитися в розумінні того, що повнота людського життя, мир, радість, благополуччя, процвітання можуть бути тільки тоді, коли людина узгодить свою волю з волею Божою, коли вона живе за Божим законом.

 Великий піст є школою благодіяння, богомудрування, школою молитви, школою покаяння — і це найголовніше. Ми супроводжуємо цей період обмеженням у їжі, у розвагах не тому, що саме по собі обмеження має цінність, але тому, що воно є необхідним інструментом впливу на наш розум і на наші почуття. І будемо сподіватися, що поприще Великого посту цього року пройде ще більша кількість наших співвітчизників і ще більша кількість людей на своєму досвіді відчує благодатний вплив всього того, що піст відкриває людині, знайде мудрість, духовну силу і, що найголовніше, можливість побачити благість і милість, яку Бог розточує у відношенні до всього Свого творіння.



Создан 15 мар 2013



cerkva.if.ua