Київська Патріархія - Отинійський деканат УАПЦ

Проповідь на свято Благовіщення




«Не бійся, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога» (Лк. 1.30)

Чуємо у сьогоднішнім Євангелії від Луки ці непересічні слова: «Найшла ласку». Як вони нас повинні захоплювати і давати стимул до життя, життя вічного. Стремління нашого буття, тут на землі,  має бути очікування тих слів, що Він нас любить і хоче, щоб ми були відкриті, як Марія, що «знайшла ласку в Бога». Подумаймо, чи довго людина здатна прожити без повітря? Дуже короткий час. Ось так само недовго людина може прожити без ласки Божої. Ласка Божа її охороняє і оберігає, дає життя, і втрата її може призвести до страшних, непоправних наслідків.

Пригадую, як провідували у лікарні одного доброго парохіянина, що зламав ногу. Він запитав: «Ви казали на проповіді, смерть – це покарання людині за первородний гріх, а хвороби – покарання за наші гріхи. Ви казали, що так навчає Церква. У чому ж мій гріх, що я поламав ногу?» «Святі Отці говорять, що Господь дає нам хвороби для виправлення наших душевних хвороб, гріхів, так як лікарі дають нам гіркі ліки для лікування нашого тіла. Святий Євагрій, що сам був лікарем, навіть вказує, за який душевний гріх, яку хворобу дає нам Господь. А коли людина отримує перелом костей або іншу фізичну шкоду тілу, то це значить, що її не достатньо охороняє Ангел-хоронитель, бо ласка Божа відступила від людини. Чим більше у людині ласки Божої, тим сильніше охороняє її Ангел-хоронитель, але коли людина постійно чинить гріх, то ласка Божа відступає, і Ангел-хоронитель не може цілковито оберігати людину». Дійсно, іноді людина потрапляє у скрутне становище або в аварію і з нею нічого не трапляється, «жодної подряпини», бо Ангел-хоронитель оберігає її. Але іноді людина зовсім раптово, «на рівному місці», отримує важке фізичне пошкодження, бо не перебуває під пильною опікою ласки Божої.

Гріх і є тим страшний, що через нього ми втрачаємо ласку Божу, опіку Божу. Людина, коли грішить, то не відчуває, що втрачає, яка небезпека її чекає, бо ласка Божа ще опікується нею. Але коли згрішить, чи ділом, чи словом, чи навіть думкою, то втратить ласку Божу і з часом побачить, як терпіння і негаразди почали переслідувати її. Тоді людина тільки почне каятись, пригадувати: «А що такого поганого, грішного вчинила я у житті, що ласка Божа покинула мене?» І добре, коли належно покається знайде причину, «корінь зла» своїх життєвих проблем. Гірше, коли почне шукати причину своїх проблем не у собі, а в оточуючих людях.

Так само, як гріх може послаблювати опіку Божу, ласку Божу, так само добрі наші діла, а особливо плекання душевних чеснот, посилюють опіку Божу. Найстрашніше, що Господь карає позбавленням ласки Божої не тільки за те, що ми робимо, але і за те, що не робимо. На М’ясопусну неділю чуємо слова Святого Євангелія про Страшний Суд, де говориться, що ми будемо покарані за те, що не робили добрі діла. Могли робити, але не робили. Кожна людина до чогось покликана під час свого земного життя. Для цього їй дана певна кількість дарів, талантів. І у відповідності до цієї кількості талантів, Господь вимагає від нас добрих діл, служіння ближньому і Богу. «Кому дано багато з того і багато буде спитано» (Лк. 12.48). Тому це не є наша якась примха чи привілей – робити добрі діла, чи ні. Людина робить добрі діла, служить ближньому найперше для спасіння власної душі. У нагороду за добрі діла отримує ласку Божу. І як відкриває нам Євангелія – відкуплення для вічного життя.

Ласка Божа – це могутня сила, що провадить людину від народження до дверей Царства Небесного, що проводить людину через усі життєві небезпеки до спасіння і життя вічного. Чи ми зуміємо скористатися цією ласкою, чи зуміємо щасливо відійди у «відпочинок Бога» – це вже залежить від нас самих.

Господь Бог дає нам для цього могутній засіб – Слово Боже. Чуємо такі слова святого апостола Павла: «Я не соромлюсь Євангелія, бо воно – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1.16). Слово Боже – дуже могутнє джерело Божої ласки, але тільки для тих, хто усім серцем вірить у Нього. Коли ж людина вірить вибірково або має сумніви, то їй дуже важко отримати користь з почутого Слова Божого. Коли ж ми віримо усім серцем, то, слухаючи Слово Боже, обов’язково знайдемо розв’язки усім нашим проблемам, прийде розуміння, як жити на землі, щоб отримати спасіння.

Нам не тільки потрібно повірити у це радісне Слово Боже, але своїм життям, своїми ділами потвердити Його, як це робив, наприклад, святий апостол Павло. Кожен з нас має дати подібну відповідь, як Марія: «Ось я ж слугиня Господня: нехай зо мною станеться згідно з словом твоїм!» (Лк. 1.38). І найперше повинні жити правдивим християнським життям у своїх родинах. Батьки повинні виховувати нових святих для Церкви і всього людства, беручи за приклад Святу Родину, а особливо Марію.

Сьогодні Святе Письмо сповіщає нам найрадіснішу вістку, яку могло отримати людство за всю історію свого існування. Щоб відчути наскільки це радісна новина, уявімо собі, що ми захворіли невиліковною хворобою. Медики говорять нам, що ліків від хвороби  немає і залишилось жити нам декілька днів. Що відчуває людина? Страх і розпач. Але хтось раптом нам говорить, що ліки від цієї хвороби існують, що вони вже винайдені і в нас з’явився шанс на життя. Що людина буде відчувати? Неймовірну радість і піднесення. Промінчик надії зігріє її душу, і світло радості наповнить її. Ось таку подібну радість повинна відчути сьогодні кожна людина. Навіть не таку, а ще більшу! Бо сьогодні ми отримали радісну вістку не про продовження свого короткого земного життя, а життя вічного. А що таке шістдесят-сімдесят земних років, або нехай навіть сто, в порівнянні з вічністю? Ніщо, маленька непомітна краплина. Тож сьогоднішнє свято можна назвати: «Святом радості», бо сьогодні отримана найрадісніша вістка  за увесь час, минулий і майбутній, існування людства.

Ця подія, яку ми сьогодні переживаємо всі тут, дає нам тої впевненості у «завтрашній день», що не загинемо вічною смертю, що не будемо закопані у землю, як тварини, як цьому навчала нещодавня ідеологія, а за праведне життя будемо нагородженні Життям Вічним. Довірмося Богу, повірмо, відкриймося на Його звернення до кожного з нас, щоб почути ті слова, які були сказані Марії Ангелом: «Нічого немає неможливого у Бога» (Лк. 1.37). Амінь.

                                                                                                   Ієромонах Андрій Салогуб

 



Создан 02 апр 2013



cerkva.if.ua