Київська Патріархія - Отинійський деканат УАПЦ

Слово на виніс Плащаниці




І ось дивні на наш погляд слова: «Із гробу джерелом б’є життя. Із гробу засяяло для нас правди Сонце Христос Бог». Що це чудо! Обман. Ні! Це істинна правда. Це те, в що повірили ученики Христа і проповідували.

Перед нами ще постають картини останніх хвилини життя нашого Спасителя. Найбільш вражаючими в цих муках є слова Спасителя: «Боже мій! Боже мій! Для чого Ти Мене покинув?» - які розкривають таємний смисл Хресних страждань. Ми кожного разу звертаємо увагу на те, як мучили Спасителя, чинили над Ним наругу. Так страшні це були муки. Але зовнішньо вони виглядять так ніби це все кожний може перетерпіти. Хіба не страждали так інші. У світовій історії ще не такі звірства і знущання придумували над людьми. І ось тут в нас може виникати запитання – а чи може кожна людина страждати подібно до Христа? Ні! Не може. Вона не здатна у великій божественній любові страждати за провини всього людства. Тому Голгофська Жертва є Великою і Божественною.

Христос на порозі смерті відчував не тільки фізичні страждання, але й муки Богооставленності. В цю годину Бог не підтримує Його. Але ж Він – Сам Бог і Син Божий. А це означає, що Бог добровільно відмовляється від Самого Себе, вибравши жереб раба, що розпинається. «В чому полягає похвала про Хреста? – запитує святитель Іоан Золотоустий. – В тому, що Христос ради мене прийняв образ раба і ради мене перетерпів страждання, - ради мене, що був рабом, ворогом і невдячним; і так полюбив мене, що віддав Себе на смерть. Що ще можна знайти рівне до цього?». Із-за любови до людини Христос до дна випиває чашу людської несправедливості, фізичної болі і морального страждання, щоб зняти з людини провину за первородний гріх і відкрити можливість кожному визволитись від тягаря особистих гріхів.

Ми часто в горі і болістях, як душевних так і тілесних, несправедливості і стражданні взиваємо: «Господи, де ж Ти? Яви чудо! Визволи!». І коли ми не отримуємо відповіді, то говоримо: «Був би Бог – Він не допустив би такого!». Але Бог не просто попускає звершуватися стражданням за гріхи наші або відвідує нас скорботами для нашого напоумлення і виправлення. Сам Він добровільно зійшов у бездну людської болі і мук, ставши через те співучасником людського горя.

Тому то ні одна людина, якою б вона не була нещасною, не може сказати, що вона покинута Богом. Бог завжди перебуває з нами, тому, що Його Син, Який пройшов через муку Богооставленності, обожнюючи себе з людським горем, тим самим розрушив стіну між Творцем і людиною. Якби цього не було, ворог роду людського так би не озброювався на нас і не повставав проти нас.

В західній християнській зображальній традиції є звичай малювати Трійцю із мертвим Спасителем Сином Божим на руках в Бога Отця. Ця Трійця у скорботі дійсно нагадує нам саме ці хвилини. Господь приймає жертву за любов до роду людського. Він віддає Свого Сина Єдинородного, а ми Його розпинаємо і повертаємо мертвим. Все ще мовчить. Христос у гробі. Бог Отець не сказав Свого слова. Ангели ще не отримали дозволу на прославлення Спасителя Воскреслим. І ми в мовчанні підійдімо до гробу. Поклонімося страстям Його і триденному Його Воскресінню. Амінь.


Архиєпископ Димитрій (Рудюк)



Создан 29 апр 2013



cerkva.if.ua