Київська Патріархія - Отинійський деканат УАПЦ

Слово на Успіння Пресвятої Богородиці




Сьогодні велике дванадесяте свято — Успіння Пресвятої Богородиці. З усіх Богородичних свят, які мають однакове достоїнство в рамках церковного уставу і церковного календаря, за традицією саме святу Успіння приділяється більша увага, і воно оточене особливим шануванням віруючого народу. Кафедральні храми в багатьох містах Святої Русі іменуються Успенськими. Перед жодним з Богородичних свят немає поста, а перед Успінням ми постуємо два тижні за тим же уставом, що й у Великий пост, готуючи себе до цього дня, тому що Успіння — це особлива подія з життя Богоматері і з історії спасіння роду людського.

 Тропар, тобто основний піснеспів, покликаний відображати суть свята, доносить до нас його велике значення: «Во успенії міра не оставила еси, Богородиця, і молитвами Твоїми ізбавляеши от смерті душі наші». Цариця Небесна, незважаючи на Свою земну кончину, яка також є предметом спогаду в це свято, не залишила рід людський, і акцент тут не на смерті, а на тому, що Богородиця продовжує залишатися з родом людським. А другий акцент — на тому, що перебування Богородиці в роді людському має спасенне значення для кожної людини, бо молитвами Своїми Вона рятує від смерті душі наші.

Що ж таке смерть душі? Адже слово Боже стверджує, що душа людини безсмертна. Бог створив тлінне смертне тіло і безсмертну душу. Про яку ж смерть йдеться? Смерть душі є її духовне руйнування, яке здійснюється силами зла. Зло, якщо воно повністю поневолює людську душу, несе їй смерть, руйнування; а якщо руйнується душа, то руйнується людська особистість, адже Бог створив і тіло, і душу, вмістивши і одне, і інше в єдину людську особистість. А якщо руйнується душа, то на що перетворюється тіло? Тіло уподібнюється тоді тілу тварини, яка не має безсмертної душі; отже, смерть душі перетворює людину на звіра, на тварину і закриває для неї доступ у Царство Боже, бо там не буде тварин — там тільки безсмертні людські душі разом із ангелами.

Для того щоб людина була здатна зберегти свою душу, Бог багато чим наділив людину. Зло майже ніколи не являє своє неподобство видимим чином. Зло дуже рідко, лише в екстремальних своїх проявах являє людині жах і страх. Найчастіше зло живе поруч із добром, зло нерідко виряджається в ризи добра, і темна сила набуває образу ангела світла. Як же відрізнити в житті добро від зла? Для того щоб людина була здатна це зробити, Бог дає їй особливий дар. Він вкладає цей дар в людську природу, цей дар — частина нашого єства. Ми знаходимо його з моменту народження даром — тому він і дар. Це не результат виховання, освіти, не результат, як кажуть тепер, інвестування коштів в людську особистість. Це Божий дар, і кожне немовля, що з'являється на світ, має цей Божий дар всередині себе. Ми називаємо його моральним почуттям, моральною природою людини. Це і є та сигнальна система, яка сповіщає нас про те, де добро, а де зло, і голосом цієї системи є людська совість.

Зло протягом всієї історії прагне зруйнувати моральне почуття людини. На це кинуті всі сили зла. У якийсь момент людям почали пропонувати уявлення про те, що ніякого природного морального почуття немає, що всяка моральність є придбаною, що це результат людського досвіду і моральність залежить від умов життя людини, її виховання, освіти, від епохи, в яку вона живе; а тому немає ніякої сигнальної системи — усе зумовлено умовами життя й особистим вибором людини: якщо людина вважає щось добром, то це і є для неї добром, а те, що вона вважає злом, і є для неї злом. Усі ці думки протягом понад 300 років культивуються через філософію, політологію, культуру. Усе це починалося не відразу, але поступово, на початку XXI століття, стало загальноприйнятою думкою: не існує ніякого природного морального начала.

Але от що прихильники такого погляду не можуть ні пояснити, ні відкинути. «Ви безсовісна людина» — ця фраза без будь-яких аргументів використовується і в Європі, і в Азії, і в Африці, і в Америці. Вона не вимагає ніяких пояснень. Кинута в особистому конфлікті чи в публічному просторі, вона всіма розуміється без будь-якої розшифровки, тому що норми людської моральності єдині для всього роду людського. Саме тому, що вони єдині, існує таке поняття, як справедливість. Справедливість — це не юридичне і тим більше не політичне поняття, як нас намагаються переконати. Справедливість — це моральне поняття, і якщо закони розходяться з людським розумінням справедливості, що грунтується на моральному почутті, то люди кажуть: це неправильний закон, це несправедливий закон.

Якщо в людських відносинах — сімейних чи громадських, у рамках держави чи всієї людської сім'ї — порушується справедливість, то люди гостро відчувають це — однаково на будь-якому континенті. І як би не обрушувалася на людей величезна міць пропаганди, непорушене почуття справедливості притаманне більшості людей, роду людському, і, доки це так, людство має надію на існування.

Моральне почуття руйнується не тільки розумовими побудовами, одягненими в тогу науки чи філософії. Моральне почуття руйнується іншими способами, і ми знаємо про це. Коли людина порушує Божий моральний закон і відчуває докори сумління, то вона шукає собі виправдання і найчастіше знаходить, порівнюючи себе з іншими людьми: «Не варто мені так вже боляче убиватися. Ну велика річ, ну зробив погану справу. Але ж сусід робить справи куди гірші. А що у світі діється? А що по телевізору показують? Не така вже погана я людина». Нерідко це моральне перевиховання або, краще сказати, спроба вивергнути з самого себе голос совісті і заглушити його призводить до відповідних наслідків. Знов-таки, торжествуюче, принаймні в суспільному просторі, переконання в тому, що кожна людина сама для себе визначає, що є добро і що зло, багатьох поневолює і позбавляє цієї здатності відрізняти голосом своєї совісті добро від зла.

Причому ж тут Богородиця? Молитвами Своїми Богородиця рятує від смерті душі наші. Її молитвами спасаємося. Там, у Божому Царстві, Вона праворуч Сина Свого і Бога нашого. Але в Успінні Своєму Вона не залишила нас. Ми декларуємо це словами тропаря святу Успіння, вкладаючи в ці слова особливі почуття. Цариця Небесна є нашою заступницею, Вона простягає над нами Свій небесний Покров. Вона зберігає здатність кожного з нас чинити опір злу, в яку б личину це зло не рядилося, відрізняти добро від зла, зберігати моральне почуття, отже зберігати надію на те, що ми не втратимо свого людського обличчя, не перетворимося на тварин, збережемо живою нашу душу.

І, можливо, сьогодні ми по-особливому повинні усвідомити саме це служіння Богоматері. Як ніколи ми повинні просити Її, щоб Вона зберегла живими душі людей, наших співвітчизників, та й взагалі всіх людей. Мертві душі не можуть утворювати життєздатні людські суспільства. Мертва душа — це мертва цивілізація, це кінець історії. А тому боротьба за моральне начало, за його збереження, боротьба за справжню, а не уявну, пропагандою нав'язану справедливість — це боротьба за життя роду людського. І як Цариця Небесна послужила справі нашого спасіння через Народження Сина Свого і Господа нашого, що приніс нам спокутування й позбавлення від гріхів, так і після Своєї кончини й вознесіння на небо Вона молитвами Своїми рятує від смерті душі наші. Амінь.

Патріарх Кирил



Создан 26 авг 2013



cerkva.if.ua